Лікування ігроманії

Ігроманія (гемблінг-залежність, лудоманія) – це захворювання, що характеризується патологічним нехімічним потягом до комп’ютерних, відео, азартних та інших видів ігор. Людина з таким діагнозом поступово втрачає контроль над своїм життям, соціально-статусну позицію, вміння адаптуватися до стресових ситуацій, здатність мислити реально, приймати «дорослі» рішення, реалізуватися в фінансовому та сімейному плані.

Існує чимало теорій щодо причинно-наслідкового зв’язку виникнення цієї манії, але до основних факторів, що впливає на формування залежності, відносять:

• бажання випробувати прилив адреналіну, який виділяється організмом, коли людину охоплює азарт;
• надію отримати «на шару» солідне матеріальну винагороду;
• можливість «сховатися» від життя в світі ілюзій, надіти «маску» таку людину, яким хотів би себе бачити ігроман;
• нереалізованість в різних сферах життєдіяльності;
• спадковість;
• бажання максимально контролювати ситуацію.

До речі, ігроманія може стати не тільки єдиним патологічним захопленням, а пристрастю, супутньої активної хімічної залежності, оскільки дуже часто алкоголіки і наркомани використовують азартні ігри, ставки і парі для того, щоб по-швидкому знайти кошти на чергову дозу. У такій ситуації необхідно лікувати обидва захворювання.

У розвинутій фазі пристрасть до геймблінгу стає схожа на хімічну залежність – в ейфорічній пам’яті відкладаються всі позитивні емоції, отримані під час гри, тому людина вже не отримує задоволення від звичних радостей життя. Крім цього дана форма манії обтяжується обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) – захворюванням, яке характеризується як невроз нав’язливих станів і фобій.

Простіше кажучи, людина стає одержимий певною ідеєю, наприклад, виграшу, і робить все, щоб реалізувати її (тобто, грає), оскільки без цього відчуває, що втрачає контроль над своїм життям. Тобто, якщо на самому початку розвитку захворювання, геймер є просто залежним, то вже через якийсь період часу він перетворюється на людину з серйозним психічним захворюванням (в розвинених країнах діагноз ОКР є причиною для отримання статусу непрацездатного громадянина, в той час, як алкоголізм і наркоманія не розглядаються на такому рівні).

В принципі, зрозуміти, що у людини вже сформувалася неконтрольоване пристрасть до гри нескладно. До основних симптомів лудоманії можна віднести:

• звуження кола інтересів;
• скорочення і погіршення якості часу, проведеного з друзями, родиною;
• непереборне бажання грати, а якщо такої можливості немає – розробляти нові стратегічні ходи і плани, фантазувати про виграш, «переноситься» думками в гру, розмовляти з гейм-персонажами та ін.;
• роздратування, агресію, депресивні стани, що виникають в період, коли геймер на певний час відлучений від гри;
• порушення концентрації уваги;
• частий головний біль;
• безсоння;
• «тактические ошибки» мышления – одержимость слепой верой в фарт, свой успех, мысли о том, что выигрыш все же не за горами;
• стратегические ошибки – убеждение в том, что жизнь можно поменять только при помощи денег, а их принесет только сорванный джек-пот;
• социальную дезориентацию;
• суицидальные мысли (согласно статистическим данным, 15-16% всех зависимых геймеров окончили жизнь самоубийством, а 30% – осуществляли суицидальные попытки). 
• «Тактичні помилки» мислення – одержимість сліпою вірою в фарт, свій успіх, думки про те, що виграш все-таки не за горами;
• стратегічні помилки – переконання в тому, що життя можна змінити тільки за допомогою грошей, а їх принесе тільки зірваний джек-пот;
• соціальну дезорієнтацію;
• суїцидальні думки (згідно зі статистичними даними, 15-16% всіх залежних геймерів закінчили життя самогубством, а 30% – здійснювали суїцидальні спроби).

Як і будь-яка інша залежність, ігроманію слід лікувати комплексно, застосовуючи різні методи:

• медикаментозні – як правило, в перші 2-3 тижні після відлучення від звичного заняття, геймери переживають своєрідну абстиненцію, тому в цей період їм можуть знадобитися снодійні препарати і антидепресанти;
• терапевтичні – ігромани часто потребують відновлення своєї нормальної фізичної форми, оскільки багато хто з них дуже поправляються, інші, навпаки, худнуть, а обидва ці стани викликають збій в роботі організму;
• психотерапевтичні, включаючи індивідуальні заняття з психологом, а також відвідування групових занять з когнітивної, аналітичної, ситуаційної, суггестивной психотерапії, а також психотерапії взаємин з людьми і соціумом.

Така реабілітаційна програма забезпечує максимально позитивний результат і дозволяє залежній людині повернутися в реальний світ і стати повноцінним членом суспільства.